Государственный герб Украины: описание, значение и история символа. Трезубец: символ, пришедший из глубины веков

Вадим ДЕРУЖИНСКИЙ

«Аналитическая газета «Секретные исследования», №17, 2014

Нынешний герб Украины «Трезубец» – это символика древнего государства на территории Украины еще в первом веке нашей эры. Еще до появления славян и за почти тысячу лет до рождения Киевской Руси.

Степень исторического невежества россиян просто поражает. В кулинарной передаче Ивана Урганта «Смак» автор песен Григорий Гладков на полном серьезе стал готовить «древнерусское блюдо» из жареных дольками кабачков, на которые насыпаны горкой нарезанные баклажаны и помидоры. Еще говорит Урганту: «побольше насыпай, как в Древней Руси было принято». Интересно, где это Гладков видел, как насыпали баклажаны и помидоры на кабачки в Древней Руси, существовавшей в IX-XIIвеках?

Возможно, «Древней Русью» Гладков называет СССР, где впервые в российской истории стали массово выращивать кабачки. Сей продукт родом из Мексики, где в пищу употребляли только его семена. В XVIII веке итальянцы первыми стали использовать недозревшие кабачки в пищу, в России начали выращивать только с XIXвека – это явно не эпоха Древней Руси. Тогда же начали в России выращивать баклажаны, а помидоры появились еще позже и считались ядовитыми. В общем, композитор Гладков весьма обогатил меню «древних русичей» продуктами XIXвека. И это не «забавный казус», а отражение общего невежества россиян о древней истории – что задается нелепыми представлениями, которые вкладывают в головы фильмы и мультфильмы и – что еще хуже – учебники. Сама историография России основана на глупостях и имперских небылицах.

В царской России, в СССР и поныне в РФ историки привыкли считать Украину и Беларусь своими колониями. Этот подход задает несколько издевательских по сути и ненаучных «установок»:

– никакой своей государственности у Украины и Беларуси до вхождения в состав Российской империи никогда не было;

– украинцы и беларусы – младшие братья великого русского народа, испорченные польским влиянием;

– украинцы и беларусы происходят не из союза местных племен, как все нормальные славянские этносы (у беларусов этим союзом племен были кривичи, ятвяги, дреговичи, радимичи), а якобы они – это вместе с русскими отпочкование от некоей «древнерусской народности», выдуманной в Тезисах ЦК КПСС 1954 года;

– история Киевской Руси принадлежит не Украине, а России и является началом именно Российской, а не Украинской государственности (эту концепцию впервые ввел Карамзин по указаниям царизма);

– историю Украины и Беларуси следует освещать только в призме интересов Москвы, а иные взгляды являются сепаратистскими, враждебными, так как идеи построения самостоятельных государств Беларуси и Украины чужды веками тяготеющим к Москве (то есть к Орде) беларусам и украинцам;

– до Киевской Руси как государства Российских государей (России) ничего не было;

– пупом всего всегда в истории была Москва, до нее и без нее у Украины и Беларуси не может быть своей истории.

Наша читательница Тамара Владимировна Гирдюк из Верхнедвинска прислала нам книгу «Керчь» С. Славича, изданную в Симферополе в 1973 году; там типичный для московской историографии взгляд на вещи:

«XVвек оказался переломным и в истории России – был положен конец феодальной раздробленности».

Как говорил товарищ Геббельс, раз врать – так по полной (впрочем, это ему лишь приписывают, что весьма недостоверно). Мало того, что Орду XVвека называют «Россией», но еще и фантазируют про некую «феодальную раздробленность» в весьма единой Золотой Орде – подразумевая, видимо, некие распри между ее частями: Сибирской Ордой, Астраханской Ордой, Белой Ордой (Московским Улусом), Казанской Ордой, Большой Ордой и Крымской Ордой. Лишь в следующем XVIвеке Иван Грозный, захватив власть в Орде и провозгласив себя царем Золотой Орды (вовсе не «русским царем», он по титулу оставался Московским великим князем), пошел общими ордынскими силами топить в крови и захватывать русские земли – Великое княжество Тверское, республики Пскова и Новгорода.

«К. Маркс в «Секретной дипломатии XVIIIвека» писал: «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана [Иоанна III, 1462-1505] едва замечавшая существование Московии, стиснутой между татарами и литовцами, была поражена внезапным появлением на ее восточных границах огромного государства, и сам султан Баязет, перед которым трепетала Европа, впервые услышал высокомерные речи московита»».

Что значит «появлением»? Маркс должен как великий философ понимать, что из пустоты ничего не появляется и в пустоту ничего не исчезает – хотя такую картину истории нам задает российская историография. Потому Московия и стала «огромным государством», что, будучи «стиснутой между татарами и литовцами», сих татар включила в свой состав (то есть стала столицей Орды). Ну а «литовцы» – это вовсе не литовцы Республики Летува, а литвины Литвы-Беларуси. Никогда Московия не граничила с землями восточных балтов жемойтов, ныне именуемых «литовцами». Каким образом Жмудь-Самогития могла быть для Московии чем-то в рамках слова «стиснуть» – тоже из области искажения истории.

На самом деле никакой загадки нет – Маркс в других работах сам пишет, что Московия появилась как перерождение Орды. Но точно так есть своя ЗАПРЕЩЕННАЯ официозом история и Беларуси, и Украины.

Наше государство Великое княжество Литовское и Русское как часть истории литвинов-беларусов и русинов-украинцев и по сей день клеймят пророссийские и российские историки как нечто «гадкое». Ну конечно, для их имперских московоцентричных концепций это что «бомба», подрывающая их лживые построения. Причем, ВКЛ настолько в них не вписывается, что в абсолютном большинстве книг и статей на тему истории в СССР предпочитали вообще игнорировать само его существование. Будто вообще ВКЛ не было. В лучшем случае нас называли «Польшей». (Например, в изданной в 1970-х в СССР «Детской энциклопедии» ни слова ни про ВКЛ, ни про Франциска Скорину, а в БСЭ на картах про эпоху средневековья написано «Вильнюс», но рядом почему-то «Ковно».)

Сейчас, слава Богу, в Беларуси постепенно возвращается память страны и народа – избавляясь от диктата московской историографии. Издаются книги о ВКЛ, восстанавливаются замки и средневековые традиции предков, возвращается запрещенная Россией память о наших истинных предках и о нашей истинной истории – которая долго подменялась историей московитов и их финно-татарской Орды-Московии.

Но все равно этого недостаточно. У историков все, как по Марксу, как бы «внезапно появляется». Россия – якобы не имеет связи с Ордой, на «пустом месте» взялась огромная Московия. Аналогичны взгляды историков Украины, которые свою историю отсчитывают от Киевской Руси. Аналогичны и взгляды историков Беларуси, которые свою историю отсчитывают от создания ВКЛ (ну и ранее от Полоцкого и Туровского суверенных княжеств). И «белым пятном» истории остается для Беларуси многое, что по каким-то причинам не хочет принимать наша теперь суверенная историография РБ: герб «Погоня» изобрели не мы, он был княжеским гербом в Поморье; наши имена и фамилии – аналогичны среди всех славян только именам и фамилиям лужичан (что тоже ныне Германия); из Поморья и Порусья-Пруссии шла в начале XIIIв. миграция князей со своими дружинами и горожанами в Западную Беларусь, они и создали наше ВКЛ, а само слово «Литва» происходит от лютичей Лютвы Поморья, к нам мигрировавших. Такие вещи признавать, увы, многие наши историки Беларуси не готовы, защищая концепцию нашего «местного происхождения».

Точно такой же синдром у ныне суверенных историков Украины: они, как складывается впечатление, боятся заглянуть в свою историю глубже, чем некая «граница» с создания Киевской Руси. То ли это задано традициями советской историографии, то ли это некое «ограничение» в их нынешних воззрениях на прошлое – но получается, как в анекдоте: человек ищет потерянный ключ только под фонарем, «потому что там светло».

ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНСКОГО ГЕРБА

Вот один из самых интересных вопросов: откуда у Украины герб «Трезубец»?

Представители Украины в Википедии это объясняют так:

«Трезубец в Древней Руси.

Послы киевского князя Игоря (912-945 гг.), от которого и его жены Ольги до составленных при Владимире Мономахе летописей о призвании Рюрика вела свою родословную правящая династия Руси, при подписании договора с византийцами использовали свои печати с трезубцами. Таким образом, ещё со времён Киевской Руси трезубец становится знаком правящей династии – и кагана (великого князя) и его родственников – удельных князей – его изображение археологи находят на монетах, печатях, посуде, кирпиче, настенных росписях Древней Руси. Киевский великий князь Владимир Святославович (980 – 1015 гг.) чеканил трезубец на монетах, где на одной стороне изображался портрет князя, а с другой – трезубец и надпись: «Владимир на столе, а это его серебро».

Увы, тут «небольшая нестыковка»: у маркграфа Дании Рюрика был двузубец с одним надломленным в сторону краем, а не трезубец. И герб этот явно готского происхождения, к трезубцу никакого отношения не имеет.

В другой статье Википедии:

«Существует несколько теорий о происхождении тризуба. Самые вероятные из них – это стилизованное изображение сокола-Рарога, падающего на добычу – племенного знака русских князей Рюриковичей. Эмблему Рюриковичей некоторые исследователи (С.А. Гедеонов, О.М. Рапов, А.Г. Кузьмин, В.И. Меркулов) трактуют как схематическое изображение сокола, падающего на добычу. При этом другие видят в ней изображение скипетра, якоря, трезубца или вил. Стилизованным вариантом этого изображения является нынешний герб Украины».

Как в анекдоте: ищут «под фонарем» Киевской Руси, да еще и маркграфа Дании Рюрика приплели. Конечно, если игнорировать всю до Киевской Руси историю этой страны. А ведь ответ прост. Еще за почти тысячу лет до Киевской Руси на территории Украины гербом правителей был ТРЕЗУБЕЦ, так как сии правители будущей Украины того времени видели свое происхождение от морского бога Посейдона – об этом в книге С. Славича.

Вот откуда – еще от древнейшей Доукраины взялся герб страны. Но эту древнейшую Украину сегодня мало кто хочет изучать, так как она не очень-то вписывается в сложившиеся представления нашей эпохи о прошлом. Что, повторяю, характерно для всех: и для беларусов, и для русских, и для поляков, и для летувисов. Везде создали свои концепты, которые в той или иной мере ограждают от реальной истории предков.

В книге «Керчь» С. Славича написано (с. 22):

«Новый период относительной устойчивости и расцвета начался в Iвеке нашей эры, когда в Пантикапее [государстве Крыма со столицей в Керчи] укрепилась династия Тибериев Юлиев. Несмотря на сугубо римское династическое имя, представители ее были плотью от плоти местной боспорской аристократии (не случайно ее называют также САРМАТСКОЙ династией). Личные имена царей – Котис, Савромат, Рескупорид – говорят о родстве с сарматами и фракийцами. (Кстати сказать, менялись на Боспоре цари и династии, но все они, прибегая к вымышленной генеалогии, вели свой род от морского бога Посейдона. Отсюда и своеобразный герб – трезубец и дельфин.)»

Далее на многих страницах книги указывается, что коренное население Крыма и других частей Украины населено с Iвека нашей эры сарматами (а также скифами), говорило на сарматском языке. А сарматы – это и есть весомая часть сложившегося в IV-VIвв. славянства и славянского языка, шляхта Украины и Польши себя называла «сарматами». В средние века понятия «сарматы» и «славяне» являлись синонимами, весь регион авторы книг называли «Европейской Сарматией». Только при царизме связь с сарматами была идеологически «запрещена», так как русские к сарматам исторически никакого отношения не имели, но были царизмом спекулятивно названы «центром собирания славян». Что касается антропологии, то И.Н. Данилевский в курсе лекций «Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.)» (Аспект пресс, Москва, 1998) указывает, что на территории Украины был тип славянских черепов, идентичных черепам живших там до этого сарматов и скифов.

Все это позволяет сделать выводы о следующих мифах традиционной российско-советской историографии:

1. Украинский герб «Трезубец» (означающий морского бога Посейдона) не имеет никакого отношения к Рюрику (жившему на 9 веков позже), а появился в Украине (Крыму) еще как герб крымских царей Котиса, Савромата, Рескупорида – сарматских царей, то есть этнически украинских.

2. Государственность Украины появилась вовсе не с Рюриком, а на 9 веков раньше как государство сарматов-украинцев. И восходит она не к Византии, которой тогда не существовало, а к Римской империи.

3. Украина была крещена вовсе не Владимиром, а на века раньше, так как на ее территории – цитирую книгу С. Славича (с. 28) – уже в IVвеке появились две епархии – Боспорская и Херсонесская, созданные для сарматов, то есть современных украинцев. А, например, церковь Иоанна Предтечи (X век) была построена на фундаменте базилики VIвека. В книге: «строгая лаконичность постройки, мудрая сдержанность зодчего, лишенная всяких претензий соразмерность частей делают это сооружение подлинным произведением искусства».

4. Еще один миф России-СССР – что якобы Крым «принадлежит России». Нет, это сарматская территория периода возникновения славян – то есть СЛАВЯНСКАЯ УКРАИНСКАЯ, а не иная какая-либо славянская. Украинцы там имели свое государство и своих царей с гербом «Трезубец» еще 2000 лет назад, что является четким доказательством неоспоримой принадлежности Крыма Украине.

УТРАЧЕННАЯ ИСТОРИЯ

Как уже говорилось выше, у нас долгое время была запрещена беларуская история ВКЛ и сарматская история Украины как государства до Рюрика. Показателен в этом свете пассаж в книге С. Славича (с. 29), в котором он говорит об упомянутой выше церкви VIвека на территории Украины:

«Уникален, неповторим размещенный сейчас в церкви лапидарий – «каменный музей». Вы прочтете надпись, высеченную на одном из надгробий: «Прощайте, о странники!», глянете вокруг, и, кто знает, не возникнет ли в вашем воображении неведомый, призрачный мир щитоносных воинов, жрецов, торговцев из вольноотпущенников, скифов в островерхих шапках, сарматов и наших далеких предков…»

Это каких таких еще «и наших далеких предков», если таковыми и были для украинцев той эпохи сарматы и скифы? Или автор хочет там углядеть среди населения финно-угров и татар Московии, которых в СССР стало принято считать «нашими общими предками»?

Итальянец Александр Гваньини, военный комендант Витебска во время войн ВКЛ с Московией, в 1578 году издал книгу «Описание Европейской Сарматии» (Sarmatiae Europeae descriptio), в которой рассказывает о: Литве (Беларуси), Белой Руси (Московии), Истинной Руси (Украине), Жмуди (нынешней Летуве), Польше, Ливонии (Латвии). Все это у него САРМАТИЯ. Эта книга стала первым произведением, которое познакомило западноевропейского читателя с историей Великого княжества Литовского и содержанием беларуских (тогда литвинских) общегосударственных хроник. Хочется задать вопрос: если весь наш регион в ту эпоху все в мире дружно называли САРМАТИЕЙ, то почему же советский писатель С. Славич не считает сарматов предками украинцев? Речь-то идет даже не про античные времена, а про конец XVIвека! Согласно советским энциклопедиям, формирование украинского этноса началось в середине XIIIвека, а в XVIвеке началось формирование уже украинской нации – и происходило это в реалиях, когда регион назывался Сарматией, а украинское дворянство (как и польское) подчеркивало свое сарматское происхождение. Нет же – в СССР нельзя было считать сарматов «своими предками», сие противоречило Тезисам ЦК КПСС.

Когда-то поэт А. Блок узрел в скифах предков русских, да еще и приписал скифам «раскосые глаза». На самом деле скифы и сарматы – предки вовсе не русских, а украинцев и поляков, у которых глаза вовсе не раскосые (поэт, видимо, под скифами понимал калмыков, которые появились на территории Калмыцкой АССР только в средние века, на полторы тысячи лет позже эпохи скифов). Скифы и сарматы никуда не исчезли, они просто стали иначе называться. Их язык – индоевропейский – в дальнейшем стал важной частью для формирования славянского койне, а их государство с гербом «Трезубец» было известно не менее, чем затем Киевская Русь или Украина сегодня. Поэтому странно, что в Украине не видят в скифо-сарматском государстве истоки своей государственности – хотя и герб тот же, и антропология населения та же, и культура та же.

«Отец истории» Геродот писал: «…страна, ныне занимаемая скифами, первоначально принадлежала, говорят, киммерийцам» (а про территорию будущей Московии он писал, что там живут антропофаги – то есть людоеды, что в России сегодня считают «очернением российской истории западными авторами, проплаченными ЦРУ и Госдепом»). Кто такие киммерийцы, до сих пор спорят ученые. Территория Украины упоминается даже в «Одиссее» Гомера (XI песня): «Достигнешь низкого берега, где дико растет… лес из ракит, свой теряющих плод, и из тополей черных… Там киммериян печальная область, покрытая вечно влажным туманом и мглой облаков…»

Киммерийцев сменили скифы и сарматы, пришедшие с Кавказа. От них остались курганы, полные сокровищ. В книге С. Славича: «Здесь и перстни (некоторые из них поистине уникальны), и золотые венки, золотая маска царя Рескупорида III, килограммовый золотой сарматский шлем, фабулы-застежки, ожерелья, браслеты, серьги – всего не перечислишь».

Зачем же отказываться от этого богатейшего цивилизационного наследия древнего государства, существовавшего на территории Украины и населенного предками украинцев?

Оказывается, только потому, что ничего подобного не было на территории Московии-России в ту эпоху, а коль украинцев в ЦК КПСС постановили считать «младшим братом великого русского народа», то в Тезисах 1954 года объяснили, что украинцы происходят не от сарматов, а от какой-то «древнерусской народности». Кстати, одновременно с этими Тезисами и празднованием «300-летия воссоединения Украины с Россией» УССР передали Крым. (К современному юбилею «воссоединения» забрали назад – чем разоблачили и похоронили миф о «воссоединении». Но тогда «подарки» Украине шли к юбилею в «комплекте»: в наборе Тезисов ЦК КПСС были три вещи – «300 лет воссоединения», «древнерусская народность как общий предок украинцев, русских, беларусов», «Крым ваш». И не потому ли отдали Крым, что его сарматская история как раз напрочь опровергала измышления про происхождение украинцев от «древнерусской народности»?)

Ситуация поразительная! Даже само название украинской валюты «гривна» происходит от сарматского шейного обруча, украшения из драгоценного металла из сарматских курганов, и герб страны от того сарматского государства, и формой черепа украинцы не отличаются от сарматов, как рассказывает студентам МГУ И.Н. Данилевский… Но все равно «это не наша история»… А чья тогда?

В книге Славича: «Пантикапей [Керчь] имел водопровод и канализацию; отделка богатых домов и общественных зданий отличалась изяществом, декоративностью; крыши покрывались черепицей – чаще глиняной, а иногда и великолепной мраморной. …Пестрое, многоязычное царство пыталось расплавить в одном тигле (и до поры это удавалось) и греческие, и скифские, и синдомеотские, и сарматские черты. Пантикапей становился признанным политическим и экономическим центром Северного Причерноморья. Его увенчанный мощно защищенным акрополем городской холм был знаком многим мореплавателям, казался олицетворением несокрушимого могущества степнякам, которые гнали сюда стада, обозы с зерном и вереницы рабов, захваченных в кровавых войнах».

И это за тысячу лет до Киевской Руси. Конечно, точкой отсчета своей государственности можно выбрать хоть вхождение в состав СССР. Только странная вещь получается: а кем же были люди, которые ранее жили на территории этой страны?

Кстати, у беларусов тоже похожая проблема. Примерно в ту же эпоху сарматского государства в Украине – у нас в Западной Беларуси существовало готское государство, от которого осталось немало археологических памятников. Но никто его не относит к предкам беларусов и к истокам нашей государственности, хотя сейчас не вызывает сомнений, что это готское государство оставило существенный след и в нашей культуре, и в нашей антропологии и генах, а ятвяги (западные беларусы) являлись смесью готов с балтами (в том числе готскими были имена князей ВКЛ).

Греко-скифо-сарматское государство на территории Южной Украины было разгромлено нашествием гуннов в IVвеке, но быстро восстановилось. Тогда же тут была учреждена Боспорская епархия – под влиянием Византии. Паствой являлись автохтоны края – главным образом сарматы. В дальнейшем сарматы разбиваются на территории Украины на ряд племенных союзов, но непонятно, кого и зачем крестил князь Владимир (точнее Вальдемар, он был готом, а не славянином, как и сын короля Дании Рюрик), если они и так были крещены еще за более полутысячи лет до этого? В любом случае это лишь повторное крещение Украины и украинцев. Кстати говоря, сегодня историки знают, что и в Беларуси христианские храмы появились задолго до так называемого «крещения Руси» и готоязычного Владимира (прославившегося изнасилованием Рогнеды на глазах ее семьи, которую он потом убил); в Полоцке и других наших городах еще до Владимира давно работали миссионеры из Скандинавии. (Рогнеда со своей семьей и прочие наши правители были скандинавами, а Владимир – если он тогда был язычником – изнасиловал христианку, что явно не нравится иным идеологам официоза, отсюда желание выдать ее язычницей, то есть снова «исправить историю».) Так что и тут мифы восточного соседа. Куда вероятнее предположить, что именно христианка Рогнеда заставила Владимира принять христианство – но эту версию никто из историков даже обсуждать не стал, так как «под фонарем» «имперского величия России» ключи ищут…

В 576 году государство с гербом «Трезубец» разгромили и разграбили хазары, а в конце VIII – начале IXвека разгромила и разграбила какая-то «рать велика роускаа» из Новгорода под началом князя Бравлина – очевидно, готско-балтская, из свеев и ободритов, которые ранее поработили финские племена (нынешних русских) современной Северо-Западной России. В X веке были набеги кочевников печенегов, а в XI – половцев.

ТОЧКА ОТСЧЕТА

Главным вопросом истории является простая вещь: что считать точкой отсчета своей национальной истории?

Если бы сегодня правили хазары, то навязали бы, что история Украины начинается с них. Половцы – с половцев. Ну а «рать велика роускаа» навязывает, что с нее начинается история – правда, с корректировкой современности под уже не Русь той эпохи, а под конкретную Россию, в которой и Украину с ее русинами «Русью» не считают.

В этой связи уместно вспомнить давно сказанную истину: История – это то, о чем между собой договорилась группа людей, именующих себя «историками».

Придумали считать, что вот это точка отсчета истории страны, а вот это к истории страны отношения не имеет, – и все. На каких же основаниях? Чаще всего политических и идеологических, а вовсе не объективных научных. Например, ранее Академия Наук Беларуси полагала, что государственность Беларуси происходит из БССР, а в 2013 году официально заявила, что наша государственность происходит от БНР и Полоцкого с Туровским княжеств. Это как понимать – наша история от этого в чем-то изменилась? Нет, история осталась та же. Интерпретация поменялась. Но интерпретация истории – это же не сама история!

Как оказалось, историческая наука формирует в обществе представления «Наше» и «Не наше». Этим активно манипулировали в СССР, навязывая всем историю Москвы как «Наше». Ну а все, что в этот концепт не входило, постулировалось для советского общества как «Не наше». Доходило до абсурда: Франциска Скорину заклеймили как «жупел белорусских студентов-националистов», а «Трезубец» – символ Посейдона и герб сарматских царей Украины, живших две тысячи лет назад, обозвали «бандеровским» и «фашистским». Получается, бог Посейдон был фашистом…

«Правильным» и «нашим» считался идеологами двузубец Рюрика, который с символикой Посейдона никак не связан и появился на тысячу лет позже в рамках готской геральдики. Хотя сам Рюрик и с ним связанное – это как раз во многом миф, в отличие от реального древнего государства на территории Украины, имевшего своим гербом «Трезубец».

Как здравомыслящий человек, конечно, понимаю, что нелепо бороться с «ветряными мельницами» в лице устоявшихся представлений историографии. Но хотя бы в Википедии следует внести уточнение, что «Трезубец» как символ государства и его правителей существует на территории Украины вовсе не со времен Киевской Руси, а гораздо раньше – с начала новой эры.

Ну а в качестве «альтернативной истории» можно привести главные аргументы о непрерывности украинской государственности на территории Украины минимум с периода 2000 лет назад:

– государственная символика царей страны «Трезубец»;

– автохтоны Украины сарматы, которые в средние века были синонимом понятия «славяне» (а сама Украина в средние века называлась Сарматией);

– сарматский язык населения, который в средние века назывался «славянским»;

– сарматские названия всех главных рек региона от сарматского «река»: Дон, Днепр, Днестр – эти реки имеют чисто сарматские названия;

– антропологическая идентичность нынешних жителей Украины с тем древним сарматским населением;

– многочисленные предания Украины и Польши о том, что шляхта этих стран сарматская и исходит от древнего сарматского (в средневековом понимании славянского) государства на территории Украины.

В книге С. Славича: «килограммовый золотой сарматский шлем». Если я скажу, что это шлем древнего украинца, то многие поспешат меня обвинить в том, что я «переписываю историю». Но простите – а кому же принадлежал этот шлем? Может, финно-угру или татарину тогда не существовавшей Московии? Или французу, немцу, испанцу?

Если никому иному, то почему не древнему украинцу? И может ли на «пустом месте» появиться Киевская Русь сарматов с символикой государства этих же сарматов, существовавшего тут веками ранее? Вот тема минимум задуматься…

На питання, навіщо державі потрібен герб, може відповісти будь-який школяр. Цей символ зображують на офіційних документах, карбують на монетах. Нерідко герб входить до складу знаків різних організацій і комерційних фірм. Одного погляду на державний символ вистачає для того, щоб стало зрозуміло, про яку країну йдеться. Багато хто знає, як виглядає герб України, але що він означає?

Скільки символів у цієї країни?

Геральдика - це складна і багатогранна наука, і будь-який символ в ній не випадковий. Навіть при розробці ретельно продумується кожен елемент. Не важко здогадатися, що і державна емблема - це не просто набір знаків. На сьогоднішній день Україна має два герба: великий і малий, але офіційно використовується тільки другий. На блакитному тлі зображено золотий тризуб - символ влади і величі князя Володимира. Використовувалося це зображення і в якості друку правителів Великий герб України доповнено козаком з мушкетом, що символізує міць Війська Запорозького. Більш складна емблема досі не затверджена, але існує у вигляді офіційних законопроектів. Крім двох гербів, є у України, як і будь-якого іншого держави, власний прапор і гімн. За своїм значенням цим символи настільки ж важливі, як і графічна емблема. Прапор і герб України досить схожі, вони виконані в одних кольорах: блакитному і жовтому.

Загадки історії та походження

Достеменно невідомо, коли і як був розроблений герб України у своєму сучасному варіанті. Існує кілька гіпотез, але незаперечних підтверджень немає ні в однієї з них. Що стосується тлумачення зображення, для отримання хорошої оцінки в навчальному закладі достатньо відповісти, що символізує герб вписану в тризуб волю. Історично підтверджено, що в роду Рюриковичів у великій кількості використовувалися двозубця і тризубці в якості особистої символіки. Розмір і стиль їх залежав від статусу і особистісних особливостей того чи іншого правителя - власника символу. При цьому тризуб, яким прикрашений державний герб України, відомий з часів Святослава. Деякі історики вважають, що даний символ більш давній.

Офіційна версія

Найбільша кількість дослідників схиляється до того, що тризуб є монограмою. Згідно з цією версією, в знак вписано слово «Воля» і найбільш широке поширення його ввів Володимир Великий. Правитель дійсно карбував монети з власним зображенням на одній стороні і тризубом на другий. Однак документів, що підтверджують присутність слова «Воля» в малюнку, не збереглося. Якщо придивитися, бажані чотири літери побачити можна. Історики, не згодні з даною гіпотезою, говорять про те, що монограми не характерні для даного Русі. Інших випадків, коли значущі слова вписувалися б в символи влади, невідомо. Ще одне яскраве спростування - герб України не міг бути створений Володимиром, так як підтверджено, що використовував його ще батько князя. І дійсно, Святослав володів печаткою, на якій був зображений тризуб. Використовували цей символ і багато інших князі династії, змінюючи по своєму смаку.

Релігійна гіпотеза

Велику популярність має і теорія про те, що тризуб символізує єдність трьох видів єдиного Бога. І мова йде необов"язково про християнську віру (хоча й такі думки є), в язичницької міфології також відомо божество, яке має три вигляду. Релігійне значення герба України відстоює професор Мінько. Посилається вчений на легендарну Легенда свідчить про те, що відразу після прибуття отців хрестителів в Чехію багато людей захотіли прийняти нову віру. Так як у священнослужителів не знайшлося хреста, обряд провели з використанням корабельного якоря. Історія цікава, але в культурі цієї держави священний якір зображується як буква «Т», написана догори ногами. Це графічне зображення мало нагадує тризуб, прижився на Русі. Незгодні з даною теорією говорять про те, що християнський якір навряд чи став би використовувати язичник Святослав. До хрещення Володимир також був прихильником старої віри і використовувати тризуб він почав задовго до зміни своїх переконань.

Історія про сокола

У багатьох історичних документах збереглася згадка про благородну птаху, як про символ князівської мудрості і влади. Сокіл в російській культурі вважався уособленням військової відваги і справедливості. На думку деяких учених, саме цей птах зашифрована в таємничому тризубці. Символ дійсно схожий на силует птаха під час пікірування на здобич. Бічні зубці схожі на складені крила, а центральний нагадує поджатие голову. Ця гіпотеза є найменш популярною, її не розглядають в навчальних посібниках. При цьому противникам даної теорії заперечити нічого. Навіть у «Слові о полку Ігоревім» занадто часто слово «сокіл» і довільні від нього вживаються як синонім до слова «князь». Однак документальних підтверджень того, що герб України включає в себе зображення цього птаха, не є.

Коли був затверджений символ України?

Свою сучасну історію герб починає в 1917 році. Запропонував ввести цей символ М. С. Грушевський, який є на той час головою Центральної Ради. Вибір зображення політичний діяч пояснював тим, що це друк Володимира. Важливим є той факт, що Грушевський був і істориком. Затверджено і офіційно визнаний Радою герб був у 1918 році. Були й альтернативні варіанти, наприклад, арбалет або лук, що використовувався на Русі на печатках. У той же час пропонувався і козак з мушкетом, присутній сьогодні на великому гербі. У первинному варіанті тризуб був золотавим і його оточував зелений орнамент.

Символ держави в Українській РСР

Під час розквіту Радянської влади герби всіх республік були схожі. Торкнулися зміни і Видозмінювався він тричі. Але всі варіанти зображення були схожі. На червоному щиті з висхідним сонцем зображувався серп і молот, облямований золотим колоссям. Історія герба України на період з 1929 по 1991 роки так само насичена. Змінювалася не тільки загальна стилізація символу, але і написи на стрічці, обплітають колосся. Останній варіант герба не мав написи УРСР. Значення цього державного символу розшифрувати неважко. Коротка формулювання звучить наступним чином: "Всі люди праці перебувають під захистом червоної армії і справедливого уряду".

Сучасний варіант українського герба

Після розпаду СРСР в 1991 році нової Україні потрібні були нові символи. Але чому був обраний саме старий тризуб? Сьогодні на питання, що означає герб України, може відповісти будь-який житель країни. Головний символ держави нагадує не тільки про його велич, але й про багату історію. Вважається, що цей герб був знову прийнятий для підкреслення давнину країни. Активно використовують цей символ як «знак Володимира» багато націоналістичних течії. Питання про прийняття великого герба залишається відкритим. У конституції держави прописано, що за його прийняття виступає 2/3 складу Ради. Ескіз давно розроблений, але символ не має юридичної влади і офіційно не затверджений. На великому гербі, крім малого і козака з мушкетом, зображується лев, корона, колосся та інші елементи.

Український герб: історія і сьогодні

Як і інші офіційні символи держави, малий герб широко використовується. Побачити його можна на військових відзнаки, паспортах громадян, регламентовано використання герба і для печаток муніципальних установ. Очікувати змін малого герба не доводиться. Виглядає він оригінально, незважаючи на свою простоту. Прижився він уже і в якості розпізнавального знака, який подобається більшості громадян держави. Що стосується великого герба, коли він буде прийнятий і почне використовуватися офіційно, залишається тільки здогадуватися. При цьому ескіз давно розроблений, і побачити його можна вже сьогодні. Герб України, фото якого ви бачите, в ходу і зараз. Але тільки в якості неофіційного декоративного знака. При цьому малий символ охороняється конституцією і може використовуватися тільки відповідно до наявних правилами. За неправомірне ж використання великого герба або неповажне ставлення до нього притягнути до відповідальності вкрай важко. Вся справа в тому, що офіційно це зображення не визнано символом держави. З цієї причини багато політичних діячів говорять про необхідність якнайшвидшого прийняття рішення з цього питання. Цілком можливо, що прийнято великий герб України буде в самому найближчому майбутньому.

Поділися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!

1Історія використання тризуба як герба України

1.1Тризуб в Київській Русі
1.2Історичні знаки і герби
1.3Тризуб в УНР
1.4Незалежна Україна

1.4.1Постанова Верховної Ради України Про Державний герб України
1.4.2Стаття 20 Конституції України

1.5Проект Великого герба

2Посилання

Державний Герб України - герб держави Україна, один із чотирьох її офіційних символів поряд з прапором, гімном і Конституцією. Складається з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту.

Центральною геральдичною фігурою обох гербів є тризубВолодимира І Святого, великого князя київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно Конституції України, головними елементами Великого герба мусять бути лев, герб Галицько-Волинського князівства і козак із мушкетом, герб Війська Запорозького.

Історія використання тризуба як герба України

Тризуб на монеті Володимира Святославича.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам"ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор"я з найдавніших часів, на українських землях з II ст. Існує до ЗО теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).

Тризуб в Київській Русі

За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли київського князяІгоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб. Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського - священних начал, трьох природних стихій - повітря, води й землі.

Історичні знаки і герби


Двозуб Святослава І 10 століття	Тризуб Володимира І 10 століття	Тризуб Ярослава І 11 століття

Київський архангел 13 століття	Чернігівський орел 13 століття	Волинський хрест 13 століття	Перемишльський орел 13 століття	Галицька галка 13 століття	Галицько-волинський лев 14 століття

Запорозький мушкетер 16 - 18 століття

Тризуб в УНР

Малий герб УНР зі стилізованим тризубом Володимира

У грудні 1917 Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. Фактично це було схвалено 18 січня 1918, а 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1918 було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. Законом було встановлено великий та малий державний герб, які мало різнилися композиційно.

Авторитетні знавці геральдики того часу, В.Mодзалевський і Г.Нарбута висловили закид авторові - відомому мистцеві професорові В.Kричевському, що він, малюючи герб, робив це тільки як xудожник, «не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком незнайомий з нею». Згодом їx підтримали й інші фаxівці, які вбачали основні xиби гербів у різному відтворенні на кожному з ниx «знака Володимира», не геральдичному його оздобленні у вигляді ромбів, а також у невиразності орнаменту. Не був досконалим і сам березневий закон 1918 р., зокрема в його тексті не дано опису гербів, не зазначено їxніx розмірів тощо. На це вказав у праці «Історичні та правні основи українського державного герба» професор В.Tрембіцький.

З 22 січня1919 року згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської державиП.Скоропадського, а також Директорії.

Уперше конституційно тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге - спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.

Проект герба Української Держави з тризубом Влодимира і стрільцем Війська Запорозького.

Великий і малий герби 1918 р. стали першим втіленням ідеї дуалізму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкінці 30-x рр. XX ст. відомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилі розробив проект державниx відзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербів. Лейтмотивом цієї праці - справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва - стала соборність українськиx земель, що на час створення проектів перебували в складі різниx державниx утворень: Чеської Республіки, Другої Речі Посполитої, Румунського королівства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспільне визнання й приxильність. Вони є визначною пам"яткою української геральдичної культури та політичної історії. У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.

Незалежна Україна

У 1992 р. Верховна Рада України затвердила сучасний Державний Герб України, розроблений групою у складі: А. Гречило, О. Кохан та І. Турецький.

Постанова Верховної Ради України Про Державний герб України

Верховна Рада Українипостановляє:

Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України (кольорове та схематичне зображення герба додаються).

Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов"язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом I цієї Постанови.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ

м. Київ 19 лютого 1992 року N 2137-XII

Стаття 20 Конституції України

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Проект Великого герба

Історія Вперше великий герб з’явився в Україні у результаті діяльності Другої малоросійської колегії. 1765 року її президент граф Румянцев запропонував замінити стару печатку із козаком (гербом Війська Запорозького) новим знаком і подав два “абриси на апробацію: один із щитотримачами-малоросіянами з бунчуком, а інший – під короною імпереторською з сінню, щити ж під короною княжою”. На щиті розміщувалися герби п’яти князівств, які колись були на території Гетьманщини: Київського – срібний Архангел Михаїл на блакитному тлі, Переяславського – срібна вежа на червоному тлі, Стародубського – срібний дуб на червоному тлі, Сіверського – золотий мур на червоному тлі, Чернігівського – чорний орел із золотим хрестом на срібному тлі, в центрі – герб Російської імперії у вигляді двоголового орла з Юрієм-змієборцем на щитку. На дану пропозицію геральдична контора зауважила, що недоцільно державний герб Росії розміщувати в центральному щитку, адже так може скластися враження, що Росія є часткою чи князівством Малоросії. Саме тому затвержений імператрицею варіант великого герба Малоросії був таким: на золотому щиті імператорський орел, що тримає на грудях щиток з гербами п’яти малоросійських князівств покритий князівською короною, щит розташований під сінню, яку покриває імператорська корона. Герб із щитотримачами імперський уряд відкинув з бажання позбутися згадки про козацтво, хоч якогось натяку на герб Гетьманщини. Таким чином, даний герб став об’єктивно відображати статус Гетьманщини часів Другої малоросійської колегії – статус обмеженої автономії р рамках імперії. З ліквідацією 1781 р. традиційного адміністративного устрою Малоросія втратила свій Великий герб. До 1917 р. символи українських земель виринали тільки на великих гербах Російської (герби Київщини, Волині – срібний лицарський хрест на червоному тлі, Поділля – золоте сонці еід хрестом на блакитному тлі, Чернігівщини, Таврії – чорний двоголовий коронований орел з бактиним щитком та золотим хрестом на грудях) та Австрійської (Австро-Угорської: герб королівства Галіції та Лодомерії, - Чорна галка на червоній балці над трьома золотими коронами; герб Великого герцогства Буковини – на червоно-чорному щиту чорна голова бика в оточенні трьох золотих шестипроменевих зірок) імперій. Революційні події 1917 року відродили українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. Але лише проголошення незалежності УНР спонукало творців української держави перейти до конкретних заходів герботворення. Саме тоді, улистопаді 1917 р. за ініціативою Генерального секретаря освіти було створено геральдично-прапорну комісію на чолі з Д. Антоновичем. Саме тоді, серед різноманітних проектів державного герба, з’явилася ідея великого герба. Так, М. Грушевський запропонував “як символ творчої мирної праці…” – “золотий плуг на синьому полі…”, а навколо нього державні знаки старої України. Вінчати гербовий щит мав голуб з гілкою оливи, як “вісник національного замирення і спокою” (подібний голуб містився на шляхетському гербі І. Виговського). Видатний історик зазначав, що “хотів би… в атрибутах нешого гербу бачити якнайбільше підчеркнений культурний характер нашої Нової Республіки”. На жаль, робота комісії так і не була завершена. 1 березня 1918 р. Мала Рада УНР затвердила як герб України тризуб Володимира і доручає розробити ескізи великого і малого герба президенту Української Академії мистецтв В. Кричевському. Але талановитий митець і дизайнер “завалив” Великий Герб. Створений ним символ складно взагалі назвати гербом, оскільки відсутній обов’язковий його атрибут – щит, відсутність територіальних гербів знімає з нього титул “Великий”. На жаль, 22 березня саме даний “мутант” було затверджено як Великий герб. Даний факт є яскравим прикладом того, як небезпечно доручати герботворення митцям, а не історикам. В часи Української держави ідея Великого Герба була похована: гетьман був прихильником герба Гетьманщини “козак із самопалом”, який увінчував Тризуб. Директорія поновила герби УНР. Радянська Україна рішуче відкинула ідею Великого герба як феодальний пережиток і, очевидно, за відсутністю фантазії “змавпувала” герб РСФСР. Але ідея Великого Герба все ж жевріла у середовищі української еміграції. 1939 р. у передчутті важливих світових змін, з надією на відродження незалежної України на замовлення уряду УНР в екзилі М. Битинський створює комплекс символів України, серед яких був і Великий Герб. Герб був дуже вишуканим: блакитний щит із золотим тризубом; підтримують Архистратиг Михаїл та Галицький лев, як символи найбільших культурних центрів України; щит оточений срібно-золотий ланцюг ордену Симона Петлюри із золотим медальйоном розп’яття Ісуса Христа; під щитом покладені навхрест клейноди українського козацтва на золотих древках – золота корогва з хрестом та срібний бунчук; дана композиція оточена вінком із дубового та лаврового листя, перевитого у низу жовто-блакитною стрічкою; на вінку розташовані п’ять щитів з геральдичними знаками, що символізують основні українські етнографічні території: Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Закарпаття та Чорномор’я (Кубань). Проект Битинського був популярним в середовищі української діаспори аж до часів проголошення незаледності України.

Тризуб - історичний символ Української Державності, княжий Знак середньовічних Київських князів.

Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба.

Він вважається символом влади, християнською церковною емблемою, геральдичною фігурою, монограмою, орнаментом, символічною квіткою, схематичним малюнком лука із стрілою, символом блискавки, символом влади над трьома світами - небесним, земним і підземним, що пізніше трактовано християнами як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога-Духа Святого, емблемою якоря, зображенням рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихій - повітря, води і землі, існує версія, що це зображення падаючого, атакуючого сокола.

Тризуб (як сокола, що йде в піке),
Облюбував собі на ловах Рюрик.
І віщий князь Олег не вежах бурих
Лишав його зображення стрімке.
На печенігів, половців у шкурах
Цей герб наводив жах - було й таке!
І дерево життя змогло в"юнке
Не вимерзти в холодних кучугурах.
Сам Олександр здіймав Тризуб увись,
Як з півночі посунули колись,
Навали шведів і тевтонів сила,
І коли скрестились грізно меч і спис,
А для наук йому розправив крила

Засновник Академії - Могила.

У науці поширена думка, що Тризуб в національній символіці України бере свій початок від геральдичного знаку Рюрика та його нащадків.

Але разом із тим, кожен знак існував набагато раніше. Археологи знаходили такі знаки на величезних територіях від Дніпра до Гімалаїв, від берегів Понта і Пропонтиди до лісостепової зони Московщини.

За цією темою зібрано вже багато літератури, пройшло багато наукових конференцій і симпозіюмів та виголошено стільки думок, що вистачило б заповнити цілі томи.

Ще 1904 року Карл Болсуковський в доповіді "Родовий знак Рюриховичів, великих князів Київських", що була прочитана на XIV археологічному з"їзді в місті Чернігові, стверджував, що:
1.Загадковий знак, запозичений у Візантії, утворився з літер грецької абетки, які складають титул монарха - "басилевс".
2.Цей титул після Володимира Святого зберегли всі його наступники до Ярополка-Петра включно.
3.Після змін, від додання хреста й місяця, він дістав значеня геральдичної емблеми, через що його й слід вважати за герб Рюриковичів.
А нещодавно Олексій Братко в статі "Тридент, його зміст та іпостасі" довів, що "після занепаду Скітської держави Тризуб і Двозуб продовжують своє життя в Причорномор"ї" як знаки антських зверхників та боспорських царів. Традиція самецих знаків Північного Причорномор"я знайшла собі продовження у так званих знаках Рюриковичів та визнанні тридента національним символом України.
Магічний символ оберегу північно-арійських племен. Має скандинавське рунічне походження.
З розповсюдженням християнства набрав додаткового сенсу Святої Трійці. Тризуб несе в собі сакральне значення, пов " язане з троїстим характером верховної влади.

Все це було задовго до того, як християнство проголосило Святу Трійцю (тридент): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Цей знак - тридент - зустрічався на Кавказі, в Хорезмі, в Ірані, в Кушанському царстві та ще раніше - в Ольвії, у сарматів, в грецьких містах на Боспорі і навіть 3 тисячі років до Різдва Христова на Поділлі.
Стилізований знак Тризуба - „триглав" - розповсюджений в народній українській вишивці, в орнаментах і візерунках.
Після повалення царизму в Україні виникла Центральна Рада і було проголошено Українську народну республіку.

Пропонувалися такі символи майбутнього герба України: зображення Св. архистратига Михаїла, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Центральна Рада за пропозицією М. Грушевського у 1918 році затвердила знак князівської влади часів Київської Русі- тризуб за герб Української Народної Республіки. Автором проекту герба був художник В. Кричевським. Тризуб залишався державним гербом України і в часи Гетьманату П.Скоропадського та Директорії.
Після ліквідації української національної державності символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX ст. використовували різні політичні угрупування Західної України - праві і ліві - зокрема, з певною відмінністю (середній зуб у формі меча) ОУН.

Тризуб із середнім зубом у формі хреста - релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України - держави, яка нетривалий час у 1939 році існувала в Закарпатті.
Після відновлення української національної державності, Верховна Рада, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.

Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) - малий Державний Герб України.

Традиційно зображується золотим на блакитному тлі - згідно кольорів Державного Прапору України.

Золотий непокірний тризуб

Як птах золотий в переливах
На прапорі має, горить.
Це знак наш, це фабрики й ниви,
Це символ, що будем ми жить.
Це хліб наш, вугілля і цукор,
Степи плодовиті, моря...
Це в праці змозолені руки,
Що подвигом завжди горять.
Це наша любов, наша мужність,
Вогняний порив боротьби,
Це наша згуртованість дружня,
Це пісня нової доби.
Це юність, це клич покоління,
Що йдуть крізь життєву грозу.
Це слава твоя,Україно,-
Золотий, непокірний тризуб.

Михась Сопілка.

Державний герб України

Стаття 20 Конституції України : " Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. "

Великий Герб України - складається з трьох основних частин: Тризуба, Герба Війська Запорізького (праворуч) і Герба Королівства Галичини і Лодомерії (ліворуч). Тим самим символізується соборність України, коли національний символ (Тризуб) об " єднує і Захід (Галицький Лев), і Схід (Козак-Запорожець). Тризуб принципово симетричний, в той час, коли оксідентальні (Лев) і орієнтальні (Козак) символи розгорнуті обличчям один до одного, що означає подолання протиріч і єдність.

До речі, ці фігури є розгорнутими в протилежні від їхнього історичного положення боки.

Державний герб - офіційна емблема держави. Його мета - дати в умовних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад.
Ще в період родоплемінного ладу східні слов"яни на території України використовували символічні знаки.

Ними могли бути тотемічні зображення тварин і покровителів роду, пізніше - зображення хреста, квадрата, ромба, кола і інше.

Дещо пізніше бачимо на гербах півмісяць, зірки, зброю, квіти, геральдичних звірів та птахів, зокрема однорогів, оленів, орлів, круків.
Родові знаки часто використовувалися для позначення пасовищ, водоймищ та для визначення територіальних меж певного роду.
Найдавніші археологічні знахідки тризуба походять з першого століття нашої ери з Боспорського царства, що знаходилось на Керченському півострові. Трохи пізніше, у VI-VIII ст. цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок на Полтавщині та Київщині.
Тризуб був очевидно знаком князівської влади Рюриковичів. Зображення тризуба відоме з печатки київського князя Святослава Ігоровича.

Знак форми тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава та Ярослава Мудрого; він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції; цегла, яка знайдена при розкопках Десятинної церкви у Києві, теж мала знак тризуба.
Як знак князівського роду, тризуб широко використовувався не печатках, якими скріплювалися міжнародні договори, князівських товарах, що вивозилися на продаж за кордон...
Проте, тризуб не був офіційним гербом Київської Русі у сучасному розумінні. Справжні герби прийшли до нас із Західних країн і вперше зустрічаються в Галичині в XIVст.
У період феодальної роздробленості Русі тризуб витіснився з ужитку. На зміну приходять: на київській землі - зображення Св. архистратига Михаїла, а на Галичині - лев, зіпертий на скелю. Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з"являється нова гербова символіка - лицар-козак з самопалом.

Це зображення широко використовувалось на печатках запорізьких козаків.

Під час першої світової війни відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії - Українські січові стрільці. Тризуб став своєрідним орденом, відзнакою за хоробрість в Українській Галицькій Армії.

Чому тризуб зображається жовтим? Багато дослідників пояснюють це так: жовтий - золотий колір - це колір небесних світил, колір Сонця, сонячного проміння, без якого неможливе існування життя.
Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення.

Це, так би мовити, „нацiональний продукт" - вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.
Для прикладу, в Iталiї, якщо виxодити з жорсткиx геральдичниx канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного xарактеру, що поєднує зображення трибка i п"ятикутної зiрки, оповитиx дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Менуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всix департаментiв країни.

Натомiсть деякi європейськi держави, як-от Нвецiя, вiддають перевагу, образно кажучи, „класичному варiантовi", використовуючи малий i великий герби. Iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьоx державниx гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами - у Чеськiй Республiцi.

Не менш специфiчним у сферi державної символiки виявився й шляx України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на традицiї побутування великого i малого державного гербiв, за якою вже майже сторiчна iсторiя.

Правовий прецедент використання великого i малого державниx гербiв УНР створив закон, уxвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об"єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г.Нарбута. Цi авторитетнi знавцi геральдики висловили слушний закид авторовi - вiдомому мистцевi професоровi В.Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як xудожник, „не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть цiлком незнайомий з нею".

Згодом їx пiдтримали й iншi фаxiвцi, якi вбачали основнi xиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з ниx „знака Володимира", не геральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їxнix розмiрiв тощо. На це вказав у працi „Iсторичнi та правнi основи українського державного герба" професор В.Tрембiцький.

Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини автор, сформулював приписи теxнiчного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiй практицi, з пошаною i „повною точнiстю" вiдтворювати державнi символи.
Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленням iдеї дуалiзму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилi розробив проект державниx вiдзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербiв.

Лейтмотивом цiєї працi - справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва - стала соборнiсть українськиx земель, що на час створення проектiв перебували в складi рiзниx державниx утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспiльне визнання й приxильнiсть. Вони є визначною пам"яткою української геральдичної культури та полiтичної iсторiї.
Нову сторiнку української геральдики вiдкрила уxвалена 19 лютого 1992 р. Верxовною Радою України постанова „Про Державний Герб України", якою затверджено „Tризуб як малий герб України" i головний елемент великого герба.

Ця уxвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки тяглiсть та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й полiтичну спадкоємнiсть рiзниx форм української державностi.
Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Kонституцiї України 1996 р. Вона визначила обов"язковими складовими майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська Запорiзького.

На виконання постанови Верxовної Ради „Про державнi символи України" вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Kабiнету Miнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України" спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р. сxвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.
Не вдаючись у подробицi бiльш нiж семирiчного процесу створення й графiчного вдосконалення проекту великого Державного Герба України, вважаємо за доцiльне викласти бодай провiднi положення його концепцiї.
Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний шляx нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний Герб України.
Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного доповнення, що мало створити виразнiше iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб Галицько-Волинської держави.

Tож композицiя великого Державного Герба України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому левовi почесну ролю щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.
Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють державотворчi центри Сxоду i Заxоду України.

Tодi вiдомий львiвський iсторик С.Tомашiвський дiйшов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i запорожець".
Дальший перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слушнiсть такого погляду. Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 - 1921 рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого лева на блакитному полi, а в перiод Української Держави гетьмана Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака з мушкетом.
Найавторитетнiшi вченi, серед ниx академiк M.Грушевський, вiддавали козаковi з мушкетом першiсть помiж iсторичниx державниx гербiв. Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський. Iнший дослiдник, автор виданої 1918 р. брошури „В справi герба України", вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки нашого народу" й пiдкреслював, що „мiж гербами iншиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного...

До того ж образ козака - твiр пишного блискучого перiоду нашої iсторiї, коли весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в оборонi нацiональної незалежностi". Безперечно, у цьому розумiннi козак з мушкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення. Щобiльше, цей символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з тiєю iсторичною епоxою.
Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь твердження про високий суспiльний статус зображення козака з мушкетом як герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже 200-лiтньому вiдтинку iсторiї.
Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом iсторики сxильнi вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб"янки), коли польський король Стефан Баторiй разом з iншими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi „на печатi герб - рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений". На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 - 1764 рр. вирiзьблювали образ козака з мушкетом.

Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової канцелярiї (1735-1767 рр.), iншиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини. Kозак з мушкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx гетьманiв, вiн „свiдок" подiї епоxального значення - Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань Гетьманщини.
Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiшнього змiсту, так i зовнiшнього вигляду.

Змiни стосуються не сутi зображення, вони не порушують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку виготовлення.

За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонацiонального символу.

У справочинствi Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї", „гербом Mалоросiйським", „Нацiональним". Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов"язковiсть зображень „герба Нацiї" на вiйськовиx сотенниx i полковиx прапораx.

Цей гетьманський ордер (розпорядження) набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання української державної символiки.
Отже, козак з мушкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.
Iнший символ - Лев - один iз традицiйниx i найдавнiшиx геральдичниx знакiв.

Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx континентаx. З-помiж нашиx європейськиx сусiдiв його використовують Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.), Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менш популярним був геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до виникнення термiна „руський лев", пiд яким розумiється насамперед герб Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з"являється на печаткаx галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає територiально-династичним.

A в перiод найбiльшого розквiту Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i вiдтодi таке його сприйняття лишається незмiнним. Цю традицiю в XX ст. наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx земляx - ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.
Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx земель загалом, якi в XIX-XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв вiдродження нацiонального й державного життя, - гiдний постати на державному гербi щитотримачем.
Вiнець княжої доби - вершини розквiту першої держави на українськиx земляx - у поєднаннi з Tризубом вказує на першовитоки нашої державностi - Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), - виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй.

Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx найавторитетнiшими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx грошовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня).

Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом.

Найчастiше саме цей елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя.

Намет великого Державного Герба України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi українського бароко. Вiн найвиразнiше пiдкреслює нацiональний колорит графiчної композицiї.
Великий герб - це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї, i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iншими загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України" - стверджує народна мудрiсть.

Поетичним образом нашої країни в гербi виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пшеничним колоссям, яке є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного xарактеру її народу.

Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин найчастiше згадується в його твораx саме калина.
Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикрашає стрiчка нацiональниx барв. Здебiльшого вона додатково пiдкреслює природний зв"язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами.

Tрадицiйно стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.
Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм нашої державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть, неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї.

Великий Державний Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює провiдну нацiональну iдею - соборностi українськиx земель, їxньої багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського державного ладу.

Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.
Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi - знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з мушкетом, дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають - символи успадковують.

Каждое государство имеет свой герб, флаг и гимн. Все эти символы в последующем символизируют страну, в которой их используют и чаще всего они тесно связаны с историей государства.

Трезубец Украины имеет длинную историю, которая привела данный символ древности к становлению его современным государственным символом Украины.

Трезубец является малым гербом страны.

Чаще всего его можно увидеть в соединении с английским щитом.

Государственный герб был принят в 1992 году, вместе с гимном и флагом. Смена политического курса потребовала принятие новой геральдики. Все эти символы возродились и стали новой частью украинской истории герба и флага.

Власть Посейдона

Трезубец — один из древнейших символов, когда-либо используемых человеком. В древности он считался символом большой власти и силы. Так же он символизировал могущество Посейдона.

На статуях Посейдона всегда можно встретить копье с трезубцем.

В Индии это является атрибутом высшей власти, поэтому его часто изображали на статуях индийских богов.

Во времена древней Руси этот знак указывал на триединство славянского мира. Так же этот символ использовался как герб великим князем Владимиром, который является основоположником православной церкви. Именно во время правления князя Владимира, герб начал появляться на государственных печатях и монетах.

Сокол Рюрика

Существует много версий, которые возникли с найденными археологическими находками и документами и способствовали рождению множеств толкований трезубца. Одной из них является версия о том, что «триизуб» является символом пикирующего сокола, происходящего от предков рода Рюриковичей.

Историки имеют много мнений, касающиеся династии Рюриковичей и происхождения трезубца. Точной информации о происхождении княжеского рода нет, поэтому историки и археологи создали некоторые версии, которые не всегда подтверждаются фактами.

По одной версии династия Рюриковичей произошла из племен западных славян. В этих племенах использовался древнеславянских символ «рарог», который в переводе означает сокол или падающий сокол.

Одним из многочисленных фактов в новой истории Украины является то, что все князья династии Рюриковичей использовали именные печати, которые не передавались по наследству. Именно этими печатями подписывались важные документы и письма.

До наших дней дошла часть этих печатей. Все они имеют общее основание в изображении – двузубец или подобие трезубца.

Именно к этим изображениям каждый князь добавлял различные элементы, в виде крестов, завитков и т. д. Спустя некоторое время эти символы использовали на доспехах, флагах, перстнях и предметах обихода.

Двузуб Хазар

До правления Владимира Великого, во времена, когда государства зарождались и угасали, существовало множество кочующих племен, одним из которых является хазарское государство. Символом данного государства являлся двузуб или тамга.

Историками было доказано, что этот символ является частью древнейшего рода кочевников, и в свое время символизировал власть правящей семьи.

Но также можно сказать, что этот символ был взят у других ранее существовавших народностей, таких как египтяне, римляне, греки и шумеры. В целом нет точного утверждения, о первоначальном происхождении данного символа.

Двузуб путем заимствования использовался многими народами.

Древние греки изображали двузуб как символ бога Аида, брата Зевса, Диметры и Посейдона. В древнегреческой мифологии, двузуб означал двойственность мира, жизнь и смерть.

Также этот символ можно встретить на изображениях шумерских и индийских богов.

До того времени, как хазары стали самостоятельным народом, двузуб широко использовался тюркским народом, и его правителем Тогармой. Тюркские народы почитали культ дракона, и изображали его с двумя головами, что в последующем привело к одному из вариантов появления двузуба.

Чешский якорь

Из множества существующих теорий толкования символа трезубца, существует теория, по которой трезубец как символ был завезен чешскими священниками.

Эти священники проповедовали христианство и крестили местное население Руси до правления князя Владимира. Так как у них не оказалось под рукой никакого предмета схожего по форме с крестом, обряд крещения они проводили якорем, который был в форме трезубца.

Но эта теория не является подлинной, так как ее опровергло множество археологических находок специалистов в сфере геральдики и древних документов.

Что означает герб Украины

На сегодняшний день существует официальная история герба Украины и несколько дополнительных версий, толкующих значение трезубца — новой эмблемы страны.

По официальной версии:

Трезубец Украины является символом князя Владимира.

Из рода Рюриковичей и олицетворяет свободу и независимость.

По другим версиям это:

падающий или пикирующий сокол, преследовавший добычу;
якорь, символизирующий два моря;
три облика единого бога;
зашифрованное в трезубце слово «Воля», что переводится как «Свобода»;
древний языческий знак, сохранившийся со времен, когда Русь поклонялась древним языческим богам.

Схема построения

год принятия Верховной Радой Украины малого герба

Малый герб Украины был принят в 1992 года Верховной Радой, когда началась новая веха в истории украинского герба и флага. В проекте были указаны и утверждены все размеры геральдики, благодаря которым при разном масштабе должны сохраниться все пропорции герба.

Цветной и черно-белый символ государства

Во время принятия государственного гимна, флага и герба, были утверждены два описания герба Украины.

Цветной вариант включает в себя синий щит с золотым трезубцем и оправой. Цвета малого символа имеют схожесть с флагом, и имеют одинаковое значение. Синий цвет обозначает небо, золотой олицетворяет пшеницу и богатство. Черно-белый вариант эмблемы Украины имеет точно такое же изображение.

Большой герб Украины включает в себя малый герб с дополнительными элементами. В центральной части располагается украинский трезубец со щитом, на левой стороне изображается золотой лев на задних лапах, на правой стороне запорожский казак с мушкетом.

На нижней части композиция из развивавшегося украинского флага, ветки калины и колосьев пшеницы. На верхней части, над щитом с трезубцем внутри, изображается корона времен князя Владимира Великого. Все эти элементы связаны с историей Украины и имеют свое значение.

Казак с винтовкой является гербом Войска Запорожского;
Лев является символом Галицко-Волынского княжества и гербом короля Данилы Галицкого;
Калина и пшеница являются традиционными символами, которые олицетворяют щедрость и богатство земли;
Корона над малым гербом указывает на былую княжескую власть.

История, как появился герб Украины, толкуется авторитетными учеными Незалежной на все лады. Но идея большого герба заключается в объединении всех элементов из истории Киевской Руси и имеет яркий смысловой пример уникального величия Украины.

Последние события на политической арене и война на Донбассе стали ярким свидетельством значения герба Украины для националистов фашистского толка, стремящихся уничтожить мирных граждан на востоке страны, и дискредитировать режим на мировой арене.

Герб военной разведки - сова и меч

История происхождения герба Украины для военной разведки гласит, что осенью 2016 года, президентом Украины был утвержден новый символ спецназа. На гербе изображается сова на мече на фоне глобуса.

Сова в геральдике олицетворяет мудрость, меч означает готовность к защите.

Данный герб носит символичный характер и содержание.

Герб военной разведки Украины имеет смысловую схожесть с гербом Центрального Разведывательного Управления США, на котором изображается белоголовый орел с щитом и ключом.

Герб военной разведки Украины – сова и меч